До категорії надважких бойових мехів відносяться бойові машини, що мають масу від 101 до 200 тонн. Перехід машин у цю категорію потребує технологічних рішень які можуть накладати ряд обмежень на функціонування бойового меха, наприклад на швидкість чи можливість користатись стандартними для поля бою елементами ландшафту чи можливість користуватись інженерними спорудами (мости не дуже люблять 200 тонних роботів, масу яких сконцентровано на 2 точках опори).
На даний момент всесвіт нараховує 5 канонічних надважких бойових мехів, 4 з яких були функціональні, тобто взагалі могли пересуватись і приймати участь в бойових діях. Два з цих дизайнів – триноги, які наразі мають більше надважких дизайнів ніж стандартних (Трискеліон вагою у 70 тонн – єдиний чітко прописаний стандартний триногий бойовий мех).
Перша особливість надважких бойових мехів – зріст порядку 21-24 метрів у всіх моделей після Матара. Це дає їм як і ряд переваг – наприклад можливість бачити над лісами, в яких ховається ворог, так і недоліки того що і самі вони будуть стирчати з-за пагорбу. Також, надважкі машини не вважають дерева в лісі за серйозну перепону в русі і залишають за собою просіки абсолютно не сповільнюючись, аналогічно легше вальсуючи крізь щільну забудову міст, гори уламків і інші перепони для менших машин. Стрибкові двигуни для надважких мехів також поки не винайшли, і можливо це на краще. Якраз потребу у спеціалізованих компонентах, скелети надважких мехів важкі (ха) і доволі масивні, іноді потребуючи ендо-сталевого каркасу просто щоб функціонувати. Також, специфічні міомерні з’єднання поки погано включають в себе MASC чи TSM системи.
Дорогі, повільні (бо 150 тонна махіна потребує 300 двигун для швидкості хоча б у 32 км/год) що надважкі мехи можуть запропонувати? Броню та зброю. Через зростання внутрішньої структури, зростають і максимальні ліміти броні на машини. Також, один критичний слот всередині надважкого меха рахується за 2 звичайних. Разом зі збільшенням тоннажу, ще дає можливість створення відносно мобільних фортець з колосальним бронюванням та цілою купою стволів. Наприклад, Омега несе в собі 27 тонн броні і десь трохи більше 80 тонн зброї (14 з яких це бк меха). Фактично, такі машини є колосальним вкладенням ресурсів, яке можуть собі дозволити лише найбагатші та найбільш технологічно розвинені фракції всесвіту, але вони і дозоляють змінити умови поля бою у свою користь.
Також, довгий час як всередині так і ззовні всесвіту БТ надважкі мехи були жартом. А потім перестало бути смішно.
Матар (110 тонн) – перший експериментальний надважкий бойовий мех, що показав усі проблеми цього класу бойових машин та був настільки феноменальним провалом, що відбив на сотні років бажання розвивати цей напрям (ну і ні в кого не було грошей стільки на дослідження в спадкових війнах). Нащадками Матара є лінійка машин Бегемот/Кам’яний носоріг у кланів, та їх новий нащадок Крусібл (Crusible – машина з цікавими потенційними переводами назви, оскільки це і горнило, і тигель і випробування – і всі вони підходять для битви володарів Ільклану – прим. автора)
Омега (150 тонн) – Перший функціональний надважкий мех. Незважаючи на явні ознаки прототипу, гарно показав себе на Террі а декілька зразків пережило падіння Слова. Головна заслуга конструкторів – створення технологічного базису для подальшого розвитку напряму. Ну і так, гаусску запхали в центральний торс, це теж досягнення.
Орка (200 тонн) – Продовження ідей Омеги і бажання іти ще далі зустріли ряд проблем зіткнувшись з корупцією (і тим що дизайн колись був першоквітневим жартом). Мільярдні розпили і неефективні випробовування призвели до провалу амбіційного проєкту, хоча на відміну від Матара, Орка була готова до бою. Все таки Клан-який-не-можна-називати не дарма робив багато технологічних проривів.
Посейдон (125 тонн) – «Проєкт Родос» засновувався на провалі Орки і створив нову функціональну ідею – надважка тринога, яка б легко поверталась в потрібному напрямку через унікальну локомоцію триногих мехів і несла б на собі купу зброї і броні, слугуючи командною платформою. В результаті Посейдон прекрасно себе показав, хоча і потребував кокпіту на 3 особи – техніка, пілота та стрілка, та став основою Ареса. Кланові лазери роблять все краще.
Арес (135 тонн) – Повільніший та витриваліший омні варіант Посейдона. Кожна конфігурація має назву окремого грецького бога, все так же використовує три пілоти і має східні з Посейдоном ролі – командного центру на трьох ніжках та пересувної фортеці.
